Мартина пам’ятають за те, що він щось віддав. Його біограф записав і те, коли він відмовляв: воїном — перед військом, і єпископом — перед імператором. Перша відмова його прославила. Друга не вдалася, і він ніколи цього не забув.
Вормс: воїн, який не схотів воювати
Ця сцена — в 4-му розділі «Життя». Цезар Юліан зібрав військо біля Вормса, на Рейні, і перед битвою роздає винагороду, кожному окремо. Коли надходить Мартинова черга, він відмовляється від грошей і просить відпустити його з війська.
Юліан називає його боягузом, який боїться завтрашньої битви. Мартин відповідає, що вранці стане попереду строю без щита і шолома. На ніч його замикають, щоб він не міг відступити. Наступного дня, каже Сульпіцій, ворог прислав послів і здався.
Історики тут обережні. Сульпіцій — єдине джерело, він писав років через сорок, а стародавні біографи складали промови для своїх героїв. Сцену зазвичай датують 356 або 357 роком, що не дуже узгоджується з іншими датами Мартинового життя.
Досі я служив тобі як воїн. Дозволь мені тепер бути воїном Бога. Я — воїн Христа, мені не можна воювати.
Трір: єпископ, який заступався за життя своїх противників
Років через тридцять Мартин був єпископом Тура. В Іспанії багатий і вчений аскет на ім’я Прискілліан зібрав довкола себе суворих послідовників і став єпископом Авіли. Інші єпископи звинуватили його в єресі та чаклунстві. У 384 році його мав судити собор у Бордо. Натомість Прискілліан звернувся до імператора, Магна Максима, у Трір, і двоє єпископів, Ітацій та Гідацій, поїхали туди за ним як обвинувачі.
Мартин теж пішов до Тріра. Ідей Прискілліана він не захищав. Він заперечував проти суду і проти кари: досить того, казав він, що єпископи вигнали цих людей із їхніх церков, і це нечувана кривда, щоб імператор судив церковну справу. Поки він лишався в місті, суд відкладали. Перед від’їздом він узяв із Максима обіцянку, що крові не проллють.
За ці клопоти Ітацій звинуватив у єресі й Мартина.
Після його від’їзду
Обіцянки не дотримали. Максим передав справу префектові Еводію. Прискілліана засудили за чаклунство, яке за римським правом каралося смертю, і стяли йому голову, ймовірно, 385 року. З ним загинуло ще четверо, серед них заможна вдова на ім’я Евхротія, а ще двох засудили пізніше. Сульпіцій налічує сімох.
Їх зазвичай вважають першими християнами, страченими за наполяганням інших християн у суперечці про віру, хоча формально їх звинуватили в чаклунстві. Амвросій Медіоланський відмовився від сопричастя з єпископами, які домагалися цих смертей. Сульпіцій, який не мав до Прискілліана жодної симпатії, написав, що обвинувачі йому так само неприємні, як і обвинувачені.
Компроміс, про який він шкодував
Ця історія має другу частину, розказану в «Діалогах» (III, 11–13). Максим збирався послати до Іспанії урядників із правом вистежувати послідовників Прискілліана і забирати в них життя або майно. Мартин повернувся до Тріра, щоб цьому завадити, і відмовився від сопричастя з єпископами з оточення Ітація.
У відповідь імператор наказав стратити людей, за яких Мартин заступався. Тієї ночі Мартин пішов до палацу і запропонував угоду: він увійде в сопричастя з тими єпископами, один раз, якщо в’язнів помилують, а урядників відкличуть. Максим погодився. Наступного дня Мартин узяв участь у богослужінні, але підписатися під цим відмовився.
Дорогою додому він сів сам у лісі і то звинувачував себе, то виправдовував. Сульпіцій каже, що ангел сказав йому: каятися він має рацію, але іншого виходу в нього не було. Згодом Мартин казав зі сльозами, що відчуває, як його сила зцілювати ослабла. До кінця життя він більше ніколи не був на жодному соборі єпископів.
Чаша
Ще одна, менша відмова сталася при тому самому дворі (Життя, розд. 20). Мартин довго не хотів їсти за столом Максима — людини, яка забрала в одного імператора престол, а в другого життя. Коли він нарешті погодився, слуга підніс чашу імператорові, а той звелів передати її спершу Мартинові, сподіваючись дістати її назад із рук єпископа. Мартин випив і передав її своєму священникові.
Інші єпископи при дворі, пише Сульпіцій, лестили імператорові; лише Мартин «радше наказував, ніж просив». Це портрет, написаний біографом, а Сульпіцій мав власні рахунки з єпископами Галлії. Але те, що під ним, досить ясне. Мартин сказав полководцеві, що не воюватиме, а імператорові — що не його справа вбивати людей через віровчення.
Читати далі
Мартин у мистецтві →Покровитель чого? →Факт чи легенда? →Після книжки → Отримати книжку — безплатно
Джерела: Сульпіцій Север, «Життя святого Мартина», розд. 4 і 20; «Хроніка» II, 46–51; «Діалоги» III, 11–13. Цитати подано за англійським перекладом Alexander Roberts 1894 року, сучасною мовою. Сульпіцій — майже єдине джерело про ці події. Знайшли помилку? Напишіть нам